Наскільки є в кожного чуйності до страждань, настільки він людина. (І. Крамський)

Якось, проходячи повз реабілітаційний центр, я побачила дітей, яких щойно вивели на прогулянку. Деякі з них сиділи у інвалідних візках, у частини помітно порушену ходу. Їх тримали міцно за руку, незважаючи на те, що вони виглядали досить дорослими.

Перехожі, що проходили поруч здавались зовсім байдужими до цих особливих дітей, яких часто-густо називають просто « інвалідами ». Люди з особливими потребами теж люди, які хочуть уваги, чуйності, доброти.О.Довгий писав: « Не говори про доброту, коли ти сам нею не сяєш, коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду».

Матері, виносячи цих дітей в утробі, сподівались, що народять здорових малюків, які вчасно почнуть сидіти, ходити, розмовляти, навчатимуться в школі. Проте сталося інакше. Для таких сімей це справжній вирок, і дуже добре, якщо обоє батьків зберігають сім’ю, піклуються про свою дитинку, якою вона б не була.

Кожен з нас може допомогти людям з особливими вадами. Ми повинні задуматися над тим, чим можемо допомогти, не відвертати погляду від дитини, що виглядає не так, як усі здорові діти. Цим діткам потрібно допомогти бути щасливими.

Пам’ятаймо, вони чекають на нашу любов, підтримку і, можливо, допоможуть нам проявити своє милосердя, людяність, терпеливість.

Всім нам не легко у сьогоднішній скрутний час, але поруч є люди, яким набагато гірше. А ми можемо покращити їхнє життя своїм ставленням, добрим словом, посмішкою, теплим поглядом.